Я саме дочитала "Вбити пересмішника" Гарпер Лі.
Цікаво, що спочатку книга мене не дуже вразила. Навіювалось щось на зразок Тома Соєра... Але потім постала ось ця проблематика афроамериканського населення в південних штатах першої половини ХХ століття. І весь сюжет зібрався докупи, висвітлюючи кожну з сцен як необхідну для кращого розуміння історії.
Як же швидко все змінилось, якщо ще тридцять-сорок років тому чорний хлопчик не міг розраховувати на світову славу, і задля цього змінив колір своєї шкіри, а зараз американці вже мали чорного президента, який до того ж дуже позитивно різниться як від свого попередника, так і від наступника.
Дуже сильно була прописана кульмінаційна сцена, коли чекаєш, яким же буде вирок суду, і нажаль вже розумієш, що книга могла бути писана тільки при негативному результаті.
Дивно, що автор вибрала такий ракурс, описуючи все це з позиції маленької дівчинки, яка ставала учасницею подій, які не могла розуміти тоді, але могла описати. Неймовірно мистецький прийом і в той же час напрочуд вдалий.
Коментарі
Дописати коментар