Музей військової техніки (с.Шампань Звенігородського р-ну Черкащини)

Дуже прикро, що я не можу зробити якісні світлини, але мене так вразив цей музей, що я не можу не написати за нього. Зазвичай я досить байдуже відношусь до всьго пов'язаного з війною, тому що це важко емоційно, і це вже було давно, а я живу теперішнім.

Але не в цьому випадку. Маленький трикімнатний будиночок в с.Шампань містить рарітети, унікальні для всієї України. Створений він був на громадських засадах. Є ентузіазсти, є зацікавлені люди, місцеві спілки воїнів-афганців, спонсори...

При вході українські жовто-блакитний, та червоно-чорний стяги. Та флаг Євросоюзу.

Напроти на дереві висить німець, та наглядач музею обіцяє повісити на сусідній гілці і москаля.

Взагалі наглядач розповідає дуже цікаво, але зараз він займається також справами Вітчизняної війни з Росією, тому відчувається, як він вже непримиримо ставиться до російської агресії. Нажаль, тому що колись вони будуть просити пробачення і нам треба знайти сили пробачити це безглуздя.

Поза будинком на подвір'ї є різна відремонтована техніка, так само є і машини, що вже були в АТО, даровані і відремонтовані місцевою громадою і повернулися до музею.

На музеї висить табличка, що сповіщає про місцевий "Воєнторг", де можна взяти на прокат експонати...

При вході наглядач попереджає, що фотографувати можна все, а без фотоапаратів взагалі вхід заборонено.

Так виглядає одна з фронтальних стін, іншу мені через сонце залишити на пам'ять не вдалося. В музеї є два леніни, один з яких тепер показує дорогу до входу.

Всередині три зали. Перший присвячений Афганській війні та патріотичному вихованню. Наприклад, тут є англійський компас 1896 року.

Форма, зброя, моделі душманів (тобто ворогів), карта, на якій позначено маркерами усі місця розташування афганців, що навідувались до музею. Один з підписів кума наглядача, що загинув у липні минулого року на Донбасі.

Місця дуже не вистачає і деякі експонати просто звалені докупи.

Наступна зала присвячена боротьбі двох диктаторів Сталіна і Гітлера у 1941-1945рр.

Я зробила лише пару фотографій листівок тих часів та ножів, дуже гарних (звичайно німецьких).

Наприклад, ще на німецькій половині є валіза, яку залишив один німець і попросив подивитися за нею, поки він не повернеться. А він не повернувся. Близько п'ятидесяти років її не відкривали, бо боялися, що вона замінована. Коли повідомили і стали перевіряти різними пристроями, то виявилося, що найнебезпечнішим предметом там були консерви. Три консерви, що зараз коштують декілька тисяч доларів кожна.

Був підручник 1914 року з вибухової справи.

Були трофейні вишиванки та світлини родини, весілля, німецьких краєвидів.

Також там була форма німецького пілота, що його зловили місцеві жителі і роздягли.

На радянській половині зала мене найбільш вразив патефон. Працюючий!!! Наглядач музею покрутив його, щоб завести і залунала музика...

Карта Корсунського котла, в якому загинуло 55 тисяч німців та 350 тисяч радянських солдат.

Біля одного з плакатів з надписами російською мовою наш розповідач промовив "я русский бы выучил только за то, чтоб смог я допрашивать пленных" і розповів, що був присутній на одному з допитів рязанського танкіста, який приїхав до України воювати з американцями. І коли його поспитали, а як далеко від його села до найближчої асфальтованої дороги, і виявилося 18 км. То справді видалося, що йому необхідно воювати з американцями, які можуть заасфальтувати дорогу до самісінького його будинка в разі російської поразки.

Також були кулемети, рушниці тощо. Я не маю можливості розповідати про них так докладно, але серед них є рідкісні, наприклад Суомі, фінський кулемет, з якого було зроблено копії для перших радянських розробок. Перші радянські та їх вдосконалені моделі.

І нарешті третя зала, в яких зображено ворогів нашого народу і наших захисників.  Частина його тут. Це вороги, фін, німець, нквд-шник.

Одяг та зброя від татарів і козаків до сучасної Вітчизняної війни. Є навіть приклад добровольчого пакунка, що їх возять у зону АТО.
Є форма "зеленого чоловічка", снаряди, розтрощений казан, від якого ледь-ледь встиг відійти наш розповідач, перебувачи на фронті та готуючи вечерю.
Є і наші форми та "кікімора"

І найдорожчий експонат музею. Наш Тарас. А найдорожчий тому що це його точна копія, що була виявлена через дослідження посмертної маски, візуалізації його обличчя, яким воно мало бути під час служби у Казахстані.