Норма проценту як запорука опанування інфляції та валютного курсу

Реакцією на кризові явища в економіці зазвичай серед інших методів виявляється і зміна норми проценту національними банками держав. Але постає питання, чому розвинуті країни реагують на кризу зниженням ставок, а ті, що розвиваються, навпаки підвищенням. І які з цих країн отримують результат скоріше і ефективніше? Чи прискорюються інфляційні процеси внаслідок зниження відсоткової ставки? Маємо приклади сучасних Федрезерву, Європейського Центрального банку та Національного банку Японії, що всупереч класичній теорії економіки знижують ставки проценту в період кризи.

Класичною економічною теорією гроші розглядаються як звичайний товар, ціною якого є відсоткова ставка. Тож регулювання вартості грошей здійснюється через вплив на відсоткову ставку, із зростанням якої банки мають резервувати кошти та вилучати їх з обігу, або позичати в меншому об’ємі у нацбанку. Пропозиція грошей в економіці зменшується і таким чином відбувається зростання вартості грошей, що має призводити до підвищення валютного курсу та стримуванню інфляції через:

а) валютний курс і доступність імпортної продукції;

б) співвідношення товарів в економіці та об’єму коштів, за які їх можна придбати.

Але насправді таким чином можна опанувати інфляцію та курс валюти лише на короткий термін.

Тому що це запускає два процеси:

1.       Інфляція. Через брак коштів в економіці банки будуть вимушені залучати депозити по зростаючим ставкам, так само як і видавати кредити підприємствам. Підприємство навряд чи зможе збільшувати продуктивність своєї діяльності аналогічними темпами (при ставках НБУ + 2-6% маржа банків). Маємо на вибір два варіанти впоратися з проблемою – бігти за інфляційним маховиком та встигати купувати ресурси по доінфляційним цінам, а продавати вироблену продукцію – по інфляційним, лише щоб обслуговувати позики банків.

Іншим варіантом є припинити залучення стороннього фінансування і розвиватися виключно на власні кошти. Останній поширено в Україні, результатом чого є дуже повільне зростання економіки навіть у більш-менш сприятливих для бізнесу 2004-2008 роках.

Також підприємець приймає рішення про доцільність ведення бізнесу у порівнянні із ставками банківських депозитів, або держаних позик. Тому розвиток економіки при високих депозитних ставках уповільнює також і кредитна політика Нацбанку. Зазвичай внаслідок високих ставок може відбутися фінансова криза через неможливість обслуговувати такі депозити банками, що в свою чергу призводить до ще більшого скорочення пропозиції на внутрішньому ринку капіталу.

Мал.1 Кореляція інфляції та ефективної норми процента Федрезерву у 1964-2015рр.

   http://www.tradingeconomics.com/united-states/inflation-cpi

2.       Рух капіталу. Будь-яка система прагне до рівноваги, а в період розвинутого ринкового капіталізму, вільного руху інформації та наявності бірж активів по всьому світу набуття рівноваги відбувається набагато швидше ніж покоління тому. Тож якщо в одній країні зростає вартість грошей (норма проценту), то гроші плинуть з однієї країни в іншу у пошуках рівноважної ціни. У країні з неврівноваженим процентом в більший бік внаслідок руху капіталу стає більше грошей, зростає їх пропозиція і місцева валюта знецінюється до тієї, звідки надійшов капітал (адже в країні-донорі пропозиція капіталу падає, що призводить до того, що підприємці мають пропонувати вигідніші умови для інвестування, в результаті чого будуть зростати ризики і капітал повернеться). І по великому рахунку вартість грошей у світі однакова. Якщо зростає відсоткова ставка – валюта буде втрачати вартість, і навпаки.

Мал.2. Кореляція курсу ієни та відсоткової ставки у 1974-2015рр.

http://www.tradingeconomics.com/japan/currency 

Тож відкритість системи та будування ефективної економіки (як ту що має мінімальний вплив з боку неекономічних чинників) є однією з пріоритетних задач для створення збалансованої національної економічної системи.

Рекомендацією сучасному керівництву країни є налаштування кредитно-грошової політики у бік зменшення кредитних ставок, що призведе до угамування інфляції, зміцнення національної валюти та прискорення економічного розвитку держави.
Маємо ризик того, що додаткові кошти в економіці короткостроково надійдуть на валютний ринок, що вже можна корегувати фіскальною політикою, якщо підвищити податки на операції банків з валютою.