Цього тижня мені довелось поїхати у Київ разом із двома студентами і я знову звернула увагу на те як природньо і як гарно вони розмовляють українською.
Коли я від'їжджала у Росію наприкінці 90-тих років Черкаська область ще була областю суржику, а україномовною вважалися Вінницька та Хмельницька області. Справжніми україномовними, де люди не думають, що і як перекладається, а розмовляють своєю рідною, бо весь їх інформаційний простір був україномовним.
На відміну навіть від центральних областей, тому що в нас була російська школа, у нас була досить численна діаспора тих, хто приїхав під час будівництва ГЕС, так само як і моя сім'я. Я мала змогу перебувати в російськомовному просторі в Україні, тому що школа, друзі, вчителі, підручники - все було російським.
І хоча я вивчила українську, прочитала усю шкільну програму з української літератури, я могла висловитися українською, і навіть не помітила той день, коли підліткові серіали почали перекладати українською, тому що я сприймала її так само напряму і без самоперекладу.
Я пам'ятаю як дивувалися мої сокурсники тому, що одна з киянок у нашій групі розмовляла виключно українською. "Звідки вона така?" Ніхто не міг уявити київську україномовну сім'ю.
А зараз я можу розмовляти російською на співбесіді у Києві, а потім отримати українську анкету або тест і написати все українською.
Ми можемо обговорити з менеджером умови російською, а потім швидко пробігтися очима по українському договору.
Пройшло більш як десять років і ситуація змінилася. Коли я приїхала і сказала своїм знайомим, що Україна українізувалася, вони дивуються, тому що зовсім цього не помітили. Багато хто з моїх російськомовних однокласників вже розмовляють російською тільки зі мною, тому що вже звикли на роботі, тому що колеги розмовляють українською, тому що телевізор, тому що газети, тому що радіо, тому що документи і підручники у вузах вже не були російською. І їм так зручніше.
І Черкаська область вже стала областю україномовною, а не областю суржику. А суржик посунув далі на Схід. І тому я вважаю політику лагідної українізації, що була запроваджена двадцять п'ять років тому дуже правильною. Адже ніхто не заперечує право людей розмовляти тією мовою, якою зручніше, але зростають нові покоління. І цим новим поколінням зручніше і природніше розмовляти українською. І вони вже знають мову, таку більш догматичну, більш літературну. Вона для них стає мовою науки і мовою знань, тому що з дитинства все, чому вони вчаться, вони вчаться українською. І їх можна заслухатися, тому що літературна українська - це мова пісні і гармонії.
І коли мені говорять, що все це неправильно, що держава повинна пропонувати своїм громадянам вибір, що кожен має право на різномовні школи. Я не погоджусь. Колись Україну русифікували саме таким чином - школи, вузи, документація російською, а українська для пліток попід тином з сусідами. І тепер дуже легко українізувати країну так само. У російської мови є велика країна, вона не зникне і не занепаде, адже в неї є Батьківщина. А українську необхідно відродити і дати їй посісти належне місце у нас і в світі.
Питання можливо десяти років. Коли ось ці діти незалежності стануть найбільш економічно активним населенням 30-40 років.
Коли я від'їжджала у Росію наприкінці 90-тих років Черкаська область ще була областю суржику, а україномовною вважалися Вінницька та Хмельницька області. Справжніми україномовними, де люди не думають, що і як перекладається, а розмовляють своєю рідною, бо весь їх інформаційний простір був україномовним.
На відміну навіть від центральних областей, тому що в нас була російська школа, у нас була досить численна діаспора тих, хто приїхав під час будівництва ГЕС, так само як і моя сім'я. Я мала змогу перебувати в російськомовному просторі в Україні, тому що школа, друзі, вчителі, підручники - все було російським.
І хоча я вивчила українську, прочитала усю шкільну програму з української літератури, я могла висловитися українською, і навіть не помітила той день, коли підліткові серіали почали перекладати українською, тому що я сприймала її так само напряму і без самоперекладу.
Я пам'ятаю як дивувалися мої сокурсники тому, що одна з киянок у нашій групі розмовляла виключно українською. "Звідки вона така?" Ніхто не міг уявити київську україномовну сім'ю.
А зараз я можу розмовляти російською на співбесіді у Києві, а потім отримати українську анкету або тест і написати все українською.
Ми можемо обговорити з менеджером умови російською, а потім швидко пробігтися очима по українському договору.
Пройшло більш як десять років і ситуація змінилася. Коли я приїхала і сказала своїм знайомим, що Україна українізувалася, вони дивуються, тому що зовсім цього не помітили. Багато хто з моїх російськомовних однокласників вже розмовляють російською тільки зі мною, тому що вже звикли на роботі, тому що колеги розмовляють українською, тому що телевізор, тому що газети, тому що радіо, тому що документи і підручники у вузах вже не були російською. І їм так зручніше.
І Черкаська область вже стала областю україномовною, а не областю суржику. А суржик посунув далі на Схід. І тому я вважаю політику лагідної українізації, що була запроваджена двадцять п'ять років тому дуже правильною. Адже ніхто не заперечує право людей розмовляти тією мовою, якою зручніше, але зростають нові покоління. І цим новим поколінням зручніше і природніше розмовляти українською. І вони вже знають мову, таку більш догматичну, більш літературну. Вона для них стає мовою науки і мовою знань, тому що з дитинства все, чому вони вчаться, вони вчаться українською. І їх можна заслухатися, тому що літературна українська - це мова пісні і гармонії.
І коли мені говорять, що все це неправильно, що держава повинна пропонувати своїм громадянам вибір, що кожен має право на різномовні школи. Я не погоджусь. Колись Україну русифікували саме таким чином - школи, вузи, документація російською, а українська для пліток попід тином з сусідами. І тепер дуже легко українізувати країну так само. У російської мови є велика країна, вона не зникне і не занепаде, адже в неї є Батьківщина. А українську необхідно відродити і дати їй посісти належне місце у нас і в світі.
Питання можливо десяти років. Коли ось ці діти незалежності стануть найбільш економічно активним населенням 30-40 років.
Коментарі
Дописати коментар