Доброго дня!
Останнім часом
дуже часто у ЗМІ з'являється думка про
скасування президентського посту. І
тому хотілось би обговорити, чому так
і чи варто вестись на таку пропаганду.
В Україні
повноваження президента досить обмежені.
Усі важливі рішення щодо країни
вирішуються у Верховній Раді через
широкий консенсус, бо представлені дуже
різні сили. І у поточному Парламенті
насправді присутні навіть не олігархічні
сили. Не забуваємо, що коєфіцієнт
оновлення складав більш ніж 50%.
Відповідальність
Порошенка у реформаторській політиці
минулих чотирьох років складає 136 голосів
з 450 (або 30%). Так, фракція Блоку Петра
Порошенка зараз найчисельніша, але
жодного рішення вона навіть, якщо б
знаходилася під повним одноосібним
керуванням президента, провести не
змогла б.
Тому ми зараз
не говоримо про те, що якби в нас не було
позиції президента, то все було б інакше
протягом цих років. Вплив Порошенка на
реформи повністю обумовлений наявністю
партії з його програмою. Мені дуже шкода
бачити і чути інші політичні сили, що
представлені в парламенті, акі абсолютно
не відчувають свою відповідальність
за усі прийняті рішення, і як баби на
базарі звинувачують вищі сили у тому,
що не змогли провести реформи краще. Я
розумію, що це елемент політичної
боротьби, але на мій погляд політична
боротьба має бути дорослішою і
відповідальнішою. Бо метою є не захоплення
влади, а розбудова країни спільними
зусиллями.
Тож навіщо нам
все ж таки Президент як явище? По-перше,
для проведення зовнішньої політики.
Нею міг би займатися міністр закордонних
справ, але представник держави, наділений
повноваженнями простою більшостю
виборців, дійсно відповідає позиції
представництва суспільства. Ми його
обрали для того, щоб він їздив по світу
і домовлявся з іншими державами замість
нас. Це впливає опосередковано на наш
рівень життя, на наш міжнародний імідж
і т.ін., але насправді не пропорційно
зусиллям. Дуже важко вичленити, що в
зовнішній політиці дійсно допомогло
нам жити краще. Хоча є безумовні успіхи
по безвізу, по введеним санкціям до
Росії, по беспрецедентному тиску на
неї. Можливо на Радянський союз тиск
був більшим, але ж зараз світ дуже
змінився і тоді тиск вчиняли з дійсної
небезпеки в кожній капіталістичній
країні, а зараз вписалися на захист
України.
І ми неймовірно
близько підійшли до визнання української
автокефалії, а це і матеріальний зиск,
і інформаційна небезпека, тож я сподіваюсь,
що робота буде завершена в цьому терміні
президентських повноважень.
Маючи досвід
роботи в різних установах і на
підприємствах, я помітила, що ефективність
вища, якщо за зовнішню організацію
роботи і внутрішню відповідають різні
люди. Є зами по підприємству і фінансам,
є зами у головбухів, які зосереджуються
на справній роботі відділу, поки головбух
створює загальну облікову політику і
налагоджує зв'язки з податковою і т.ін.
Такі ролі у
виконавчій владі розподіляються між
президентом і прем'єр-міністром. Бо
останній відповідає за детальний
справний механізм здійснення програм
в той час, коли президент формує основні
засади і напрямки розвитку.
По-друге, Президент
є головнокомандуючим. І для держави, у
якої є кордон з недемократичними
режимами, це дуже важлива функція. Бо
швидкість реагування Верховної Ради
ми бачили на початку 2014-го року, коли
якісь рішення по захисту кордонів були
здійсненні, але більше залежали від
ентузіазму простих людей і їх політичної
позиції. І лише після обрання людини,
що отримала свої повноваження напряму
від простої більшості виборців, з'явилася
системна робота по відновленню армії,
захисту України, звільненню деяких
захопленних населених пунктів (зокрема
Маріуполь, Слов'янськ і Краматорськ). І
я вважаю, що саме прямі повноваження
такої людини відіграли ключову роль.
Порошенко розумів, що такий характер
дій підтриманий більшістю голосів, і
тому ми поділимо з ним відповідальність.
Стратегічно в межах наших можливостей
в мене немає дорікань до проведення
війни. Була демонстрація сили відразу
після обрання головнокомандуючого,
було перемир'я і пропозиція амністії,
був наступ, була стратегія стримання,
було підписане перемир'я на можливих
на той час умовах.
У нас дуже
нешвидко посилюється позиція з нашого
боку і втрачаються позиції протилежною
стороною. Тому в наших інтересах саме
чекати поки поступово ми зрівняємось
у можливостях, щоб звільнити окуповані
території. Якщо ми розглядаємо силовий
сценарій.
Є сценарій
міжнародних домовленностей, і для нас
він швидше реалізуємий і сприятніший
у витратах на перемогу, і втратах заради
перемоги. Перемир'я грає на користь
другого сценарія також, тому що ми
економічно зростаємо і будемо мати
ресурси на деокупацію.
Третє, що мені
хотілось би відзначити вже не стосується
президентських повноважень, а скоріше
його ролі в очах суспільства. Нам набагато
складніше знайти того, кого можна
звинуватити в усьому поганому, у Верховній
Раді. Одноосібна відповідальність,
навіть якщо вона не підкріплена реальною
можливістю що-небудь змінити, легше
сприймається. Тому президент майже
приречений на втрату рейтингу в нашій
країні.
Посилюють
неприйняття президента наші можна
навіть сказати “комплекси” щодо
наявності ватажка. Ми не хочемо кого-небудь
слухати і підкорюватись. Тому позиція
боса і позиція президента поки що є не
лідерською позицією, а такою собі
уявленого “гнітителя”. Можливо це
історично склалося і змінюється дуже
повільно, бо ми ж самі його обираємо і
здавалося б поступово могли й змінити
своє ставлення.
Але саме через
ось ці останні причини, думка про відміну
позиції Президента у нас така популярна.
І мені буде шкода, якщо ми її втратимо,
бо це змінить баланс сил і знизить
відповідальність влади перед народом.
А не забуваємо, що у нас є виконавча,
законодавча і судова влада. І вони усі
для дотримання балансу мають мати
взаємний вплив і взаємно підкорюватись
одна одній.
І є ще мій погляд
на те, чому за це взялися ЗМІ і відомі
блогери... бо Юля розуміє, що суспільство
її не обере, маючи альтернативу. А
намалювавши собі високий рейтинг можна
запевнити або підкупити парламент, і
об'єднавши повноваження президента і
прем'єр-міністра стати “володаркою
морською”.
Коментарі
Дописати коментар