Зараз, коли йде широка політична дискусія щодо ринку землі, виходять на поверхню всі страхи і міфи щодо нашої землі. Хотілось би написати, як легко ринкова економіка спростовує їх.
1. Агрохолдинги платять недостатню орендну плату через відсутність ринку землі.
Якщо ми проаналізуємо виручку і земельний банк топ-25 агрокомпаній України, то побачимо, що в середньому вони заробляють від 500 до 1000 доларів з гектару землі. А оренду платять 150-200 доларів. І насправді, враховуючи інші витрати (в тому числі на добрива і ЗЗР для отримання такого результату, бо без них зібрати з гектару можна хіба що 200 баксів), ми розуміємо, що великі статки там тільки за ефект масштабу, але ніяк не за "обкрадання власників землі".
Ринок оренди вже досить розвинений і вільний, тож ми можемо говорити, що не знаємо, як буде оцінюватись земля, але орендні виплати є ринковими - тими, на яких вимоги власників збігаються з можливостями орендарів. І ця цифра у нас 150-200 доларів за гектар.
Якби ця оцінка була неринковою, то у нас були б агрокомпанії/фермери, які перебивають цю ціну і тим самим збільшують її, або у нас були б вільні землі, які ніхто не хоче орендувати. Але ринок забезпечив принаймні екстенсивне використання землі (чого, наприклад, не було в 90-тих роках, коли землі роздавали під обробіток).
2. Українську землю розкуплять інвестиційні та іноземні фонди, бо у них грошей більше, а тому вони переб'ють ціну будь-якому фермеру.
Це було б правдою, якби ми говорили про дрібні обсяги збирання кукурудзи/пшениці/соняшника.
Якщо фермер орієнтується на змагання в зборах сировинних культур, то він обов'язково програє. Тут ми можемо легко вийти на цифри оцінки землі відповідно до цін оренди, що зазвичай наближаються до 10 років оренди і тим самим ціна землі 1500-2000 доларів. І це так і є на "сірому" ринку схем оренди на 99 чи 49 років (в заголовок виведено мапу цін).
Проте насправді фермери мають використовувати саме свої конкурентні переваги (сімейний бізнес) у розвитку виробництва нішевої продукції. Це і м'ясо/молоко/сири, і ягоди, і теплиці, і сади. Для того, щоб отримати той самий прибуток, в такому випадку потрібно набагато менше землі, а тому вона зростає в ціні саме для фермерів, а не для агрокомпаній і інвестиційних фондів (для яких має значення рентабельність будь-якого капіталовкладення). Тому саме фермер, орієнтований на виробництво нішевої продукції, поб'є по ціні будь-який агрохолдинг і інвестфонди.
Що може зробити з великою кількістю землі агрокомпанія? Садити соняшник і пшеницю і розраховувати на 1000 доларів з гектару.
Що може зробити фермер з землею? Посадити сад і розраховувати на 10000 доларів з гектару.
Чому агрокомпанії набагато важче робити те, що робить фермер? Тому що нішева продукція вимагає більше уваги, більше робочих рук і більше інвестицій. Ми можемо говорити про те, що у агрохолдингів вистачить грошей з залученням іноземного капіталу для купівлі землі по 1500 доларів, але грошей, щоб вкласти у закладку саду/побудову теплиці і збір ягід з десятків тисяч гектарів... аж ніяк.
Фермерські господарства розвинулись у всьому світі завдяки тому, що вони ефективніші і прибутковіші з гектару, ніж великі агрокомпанії, а не завдяки державним дотаціям. Так, зараз через розвиток механізації і роботизації с/г виробництв, існує тенденція збільшення фермерських господарств, але середній розмір фермерського господарства в Європі - 20 га.
І ще один аспект. Аспект порівняльний, бо ми розглянули витратний і доходний для інвестиційних компаній. Так от, існує ринок, що найкраще порівнюється з українським в частині великих обсягів і родючості - Краснодарський край Росії. Там ціна землі 2500 доларів за гектар, і вона сформована при відсутності будь-яких обмежень для агрокомпаній і іноземців. Якщо українська земля стане дорожча, то іноземний фонд піде в Росію. Тому іноземний фонд може лише створити підтримку по нижчій ціні для ринку землі. Там, де він буде розраховувати на 10% прибуток щорічно, проте з урахуванням десятирічного дисконту там скромніші доходності.
Іноземний фонд не може побудувати теплицю, щоб збільшити цей заробіток, бо інакше він перетворюється на с/г підприємство, а це не його профіль.
3. Усі українці мають право на 2 га с/г землі, і спочатку потрібно реалізувати ці права. По-перше наш банк с/г землі складає 48 млн.га і цього не вистачить на 42,3 млн. громадян по 2 га.
По-друге, 2 гектари землі, навіть при виробництві нішової продукції, можуть забезпечити виживання сім'ї на середньоукраїнську зарплату в річному вимірі (по 500 доларів на місяць). А якщо говорити про сировинні культури, то для сім'ї немає різниці самим садити пшеницю, чи отримувати орендну плату за ділянку - 400 доларів на рік.
Проте фермерський бізнес потребує від 10 гектарів. І це той обсяг, на якому можна говорити про закупівлю устаткування, про розвиток, і про нормальне забезпечення своєї сім'ї. Я майже впевнена, що саме через це купувати в нинішніх пайщиків землю будуть або агрохолдинги задешево, або спеціалізовані компанії, які будуть створювати земельні масиви (поля) в руках єдиного власника, і потім перепродувати фермерам.
Якщо ми будемо чекати, поки всі отримають свої два гектари, ми будемо консервувати бідність села. Як тільки ми почнемо розмови про купівлі полів, ми стартуємо реформу українського села на створення середнього прошарку населення.
Тим паче, що при існуванні нормальної інтернетизації території України, ми збережемо належний рівень освіти тих, хто переїде з міста в село, реалізовуючи набуті компетенції.
4. Четвертий міф полягає в тому, що в селі всі бідні і не зможуть купити землю. Тому їм потрібно видавати пільгові кредити.
І саме ці пільгові кредити мені дуже нагадують заставні аукціони 90-тих. Коли у деяких людей грошей не було, а підприємства їм продавали за кредитні гроші, які легко було гасити металоломом з набутих підприємств, і залишатись з прибутком.
Ми давно живемо не в 90-тих, коли грошей ні у кого не було. Зараз, якщо людина хоче купити землю, то може відкладати, якщо людина має компетенції вище середніх (які саме і потрібні для ефективних господарів), або навіть поїхати і заробити за кордоном (що також є відображенням проактивності, а не консервованості майбутнього господаря, і до того ж забезпечує можливість отримання додаткового досвіду).
А для того, щоб продавати землю таким людям, не потрібні ніякі преференції з боку держави. Бо під гаслами "допоможемо бідним" у нас знову отримають всі можливості на дешеві кредити вже існуючі агробарони.
Все буде Україна! ;)
Коментарі
Дописати коментар