Досить довгий час критика української літератури переважно підкреслювала те, що українська література надто захоплюється описами сільського життя, а це не так високо і шляхетно, як у російської літератури.
Проте хотілось би відзначити, що українська література виносить на перший план саме розуміння того, хто був автором української літератури, і наскільки була поширена писемність у різних прошарках населення. Якщо позбутися комплексу меншовартості і поглянути на українську літературу реалістично, то вона набуває світового значення у постановці тем, у стилістиці, у розвитку.
Адже національні літератури сучасними мовами майже всі зродилися у своїх найкращих творах 19 століття. До цього призвів розвиток книгодрукування і поширення типографій. Відповідно після біблій, життєписів різних святих, передрукування наукових творів тощо, нарешті настав час фантазійним творам і мовному зростанню.
Насправді той факт, що українська література йшла в ногу зі світовим часом - це диво, бо більшість національних літератур розвивались в національних державах, людьми шляхетного стану, у яких не було потреби заробляти собі на життя. Українська література розвивалась при усіх обмеженнях і заборонах, як на користування українською мовою, так і на друк видань українською мовою, при переслідуваннях українських письменників і поетів. І тим не менш ми можемо зараз насолоджуватись класичними творами 19 століття, типовий час становлення національних мов і літератур. Адже ми всі (ймовірно) читали Шекспіра і знаємо, наскільки його мова відрізняється від сучасної англійської. А от Дікенс, Текерей, Тролоп читаються як пісня. Цей процес був загальноєвропейським, якщо не загальносвітовим, бо технічне оснащення літератури було забезпечено друкарським обладнанням. Так само як зараз постає нова ера розвитку завдяки четвертій інформаційній революції (виникненню інтернета).
Так, особливе місце в українській літературі займає Шевченко, бо не може не дивувати той факт, що дитина з найнижчого суспільного прошарку була настільки талановита, і так володіла мовою, щоб, наприклад, написати мої найулюбленіші рядки про відчуття щастя:
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Ми можемо говорити про те, що зараз писати чотирьохстопним ямбом вже є надто легким шляхом і не для професіоналів, проте він найпоширеніший, бо наймилозвучніший. І майже кожен метр національної поезії був тут (поводимо очима на Шекспіра і Пушкіна, яких я, наприклад, також можу читати в оригіналі і тому легко визначаю їх ритм).
Шевченка варто окремо виділити саме через його походження, бо в його віршах не тільки чудова стилістика і багатий лексикон (і його визнано одним із творців сучасної української мови), але й знання історії, і добре обізнання в політичному житті. Нажаль наші радянські вчителі все ще дуже часто не можуть струсити з себе радянські міфи і виділити саме те, що варто уваги, постійно наголошуючи на жалісливій емоційності творів Шевченка.
Але саме через твори Шевченка змальовано так яскраво спосіб життя і проблематика кріпацтва. Наприклад, в російській літературі, яку прийнято було довгими роками вважати для нас взірцевою, кріпацтво існувало набагато довше, залучена у кріпацтво була набагато більша доля населення, але російське кріпацтво в історії залишилось німим. Ми де-інде можемо зустріти випадкові фрази, що змальовують їх життя, але найчастіше в творах кріпаковладців.
І ось цю особливість російської літератури мені також хотілось би підкреслити. В далекому дитинстві я заздрила французьким дітям, які можуть, вивчаючи літературу в школі, читати романи Олександра Дюма, і дуже здивувалась, коли хтось мені сказав, що подібна література в школах не вивчається. Це в дитячому віці не було досить зрозумілим, твори здавались історичними, але зараз я дуже легко бачу ті дві причини, через які ми відносимо Дюма до розважальної, а не мистецької літератури. Проста мова і легкість сюжетів. В російській літературі це Толстой і Пушкін, яких за мовою віднесли до мистецької літератури, але за сюжетами вони дуже сильно відстали від неї. Мені й самій дивно, що я завжди вважала найкращими російськими письменниками Достоєвського і Пастернака, але якщо подивитись саме з цієї точки зору, то дуже легко зрозуміти чому.
Ми не є нащадками шляхетного прошарку як нація (у будь-якій нації шляхта складає менше одного відсотка населення), тому цінність для нас полягає в тому, щоб зазирнути назад у часі у проблематику життя простих людей. У життя селян і у життя містян, і у життя козаків, але не тих людей, які танцюють на балах і б'ються на шпагах. І українська література саме в історичній проблематиці надзвичайно багата. Саме через українські твори ми легко бачимо рівень життя більшості населення, ми розуміємо те життя, ми розуміємо їх побут, їх тривоги, обрання життєвого шляху тощо.
Але саме через твори Шевченка змальовано так яскраво спосіб життя і проблематика кріпацтва. Наприклад, в російській літературі, яку прийнято було довгими роками вважати для нас взірцевою, кріпацтво існувало набагато довше, залучена у кріпацтво була набагато більша доля населення, але російське кріпацтво в історії залишилось німим. Ми де-інде можемо зустріти випадкові фрази, що змальовують їх життя, але найчастіше в творах кріпаковладців.
І ось цю особливість російської літератури мені також хотілось би підкреслити. В далекому дитинстві я заздрила французьким дітям, які можуть, вивчаючи літературу в школі, читати романи Олександра Дюма, і дуже здивувалась, коли хтось мені сказав, що подібна література в школах не вивчається. Це в дитячому віці не було досить зрозумілим, твори здавались історичними, але зараз я дуже легко бачу ті дві причини, через які ми відносимо Дюма до розважальної, а не мистецької літератури. Проста мова і легкість сюжетів. В російській літературі це Толстой і Пушкін, яких за мовою віднесли до мистецької літератури, але за сюжетами вони дуже сильно відстали від неї. Мені й самій дивно, що я завжди вважала найкращими російськими письменниками Достоєвського і Пастернака, але якщо подивитись саме з цієї точки зору, то дуже легко зрозуміти чому.
Ми не є нащадками шляхетного прошарку як нація (у будь-якій нації шляхта складає менше одного відсотка населення), тому цінність для нас полягає в тому, щоб зазирнути назад у часі у проблематику життя простих людей. У життя селян і у життя містян, і у життя козаків, але не тих людей, які танцюють на балах і б'ються на шпагах. І українська література саме в історичній проблематиці надзвичайно багата. Саме через українські твори ми легко бачимо рівень життя більшості населення, ми розуміємо те життя, ми розуміємо їх побут, їх тривоги, обрання життєвого шляху тощо.
І якщо ми проведемо паралелі з видатними творами англійської і французької літератури, то ми здивуємось, але найкращі з них не про танці на балах, а про життя клерків, священиків, бідноти міст.
Коментарі
Дописати коментар