За даними російського обліку в Крим за останні шість років переїхало близько 300 тисяч мешканців материкової Росії, і 200 тисяч з них вже повернулись додому.
Однією з основних причин повернення окупанти зазначають непривітне ставлення місцевих мешканців. Тільки перший рік-два на фоні масової проросійської істерії було нормальне ставлення, але "понаєхів" не люблять.
Цікаво, що спеціалісти з демографії говорять про те, що там і не могло не виникнути протистояння між місцевими і окупантами, тому що змі продукує протилежні сенси для кримчан і для росіян. Кримчани постають такими, що відстояли Крим у материкових українців і принесли омріяний рай для росіян (і в такій картині кримчани більше нічого не мають робити для процвітання півострова - росіяни мають приїхати і віддячити їм за отриманий райський куточок). Для росіян же картина виглядає такою, що в них шостий рік поспіль падають доходи, вони потерпають від санкцій і антисанкцій, і навіть не пам'ятають, яким має бути сир на смак, і це кримчани мають бути до них безмежно вдячними за те, що ті не пустили "бандерівські потяги дружби" на півострів.
Одне діло їхати переконуватись, що недарма відхопили собі чужу територію, як це було в перші два роки, і зовсім інша річ сидіти без світла, води або інтернету більшу частину відпочинку або життя. Так, очевидними недоліки окупації стають в граничні роки з певними аномаліями, в тому числі з погодними умовами. Бо нинішня ситуація з водою спричинена теплою і сухою зимою. Для України вона також може стати суттєвим недоліком, якщо, наприклад, вплине на врожаї озимої пшениці, але поки що ми не можемо це спрогнозувати, бо залежить також від весняної погоди (поки що є розплід гризунів внаслідок такої зими і ризик березневих морозів). Але в Криму вже проблеми з водою. Не вирішені за шість років проблеми, і так і хочеться згадати, як шість років тому особливо зшаленілі кацапи-патріоти запевняли всіх, що Україна нічого не зробила для Криму, а от вони за рік-два налагодять там життя не гірше за курорти Туреччини. Хоча... все окрім історичних пам'яток кримських татар в Криму збудовано за часів України. А в окупації краще все не стає і не стає...
Особливо хочеться також згадати і умови підприємництва, які у вільному українському законодавстві були сприятливими для отримання будь-яких товарів і послуг. А тим паче в умовах української культури, коли все вирішується тим чи іншим чином. В російській підприємницькій культурі... робити нічого не можна без спеціального дозвола "губернатора", а то й Самого. Всі бізнеси підгрібаються в корпорації або під централізоване управління "смотрящих". І тому вільні підприємці першими перевзулися і занудьгували за українськими умовами. Як я і говорила шість років тому: "Кримчани ще не знають, що таке жити в Росії, і вони дуже швидко зрозуміють, наскільки вони українці". Проте загальна атмосфера терору і більш як сотня політичних в'язнів змушують людей мовчати/шепотіти/бурмотіти/бурчати, але не виступати відкрито проти окупації. І важко було б їх за те звинувачувати, бо живими потрібно залишитись і пережити важкі часи.
Але ця прихована агресія і зневага виливаються не на владу, а на звичайнісіньких "понаєхів", які уособлюють усі ці зміни. І відповідно ті відчувають себе незручно в "російському Криму" і повертаються до себе додому.
Цікаво при тому, що в Україні так до переселенців не ставляться. Наприклад, в моєму містечку є місце біля набережної, де продають каву. Смачну каву, але я чула, що відкрив ту точку переселенець з Луганська, і це знання ніяк не впливає на ставлення до бізнесу, бо всі переселенці наші.
Я нещодавно чула одну з думок, якими намагалися роздути протистояння між киянами і переселенцями, що нібито кияни на початку війни не здавали їм квартири і не брали на роботу. І як економіст я дуже легко спростувала таку думку, бо неможливо знайти за одне літо квартир і роботи на два мільйони людей. Проте я сама пам'ятаю статті менеджерів з персоналу, для яких були золоті часи і вони змогли замінити менш кваліфікованих робітників на більш кваліфікованих. Для людей нижче середнього по можливостям звісно такі ринкові дисбаланси дуже важкі. Можливо, що саме завдяки переселенцям наша будівельна галузь відчувала себе досить зручно і швидко оговталась від падіння 2014. Житлове будівництво при тому падало на дуже символічні 4-5% в перші два роки, що на фоні війни дивно, але зрозуміло, якщо ми враховуємо попит на житло, створенний переселенцями.
PS Все буде Україна!
Коментарі
Дописати коментар