Чи потрібна Україні парламентська республіка?

Нещодавно я побачила дуже дивний аргумент на користь парламентської республіки - “народ може обрати поганого президента, тому краще делегувати вибір лідера країни у парламент”.

Я просто шокована таким способом чемно сказати, що народ не вартий того, щоб його брати до уваги при прийнятті рішень, хоча саме той народ і буде обирати парламент (в уяві автора цієї думки).

І тому, що мені хочеться сказати з цього приводу:

У який спосіб країна може перейти до парламентської республіки

Ми трохи звикли до того, що Конституцію може перекреслювати і виправляти парламент, але вибір президента — це не просто перехід певних повноважень від однієї гілки влади до іншої, це в першу чергу права виборців.

І якщо хтось пропонує права виборця обмежити лише обранням депутатів, то будь-ласка оголошуйте всеукраїнський референдум з того приводу. Я можу допустити, що більшість українців думає не так як я, і справді може захотіти парламентську республіку, але я хочу побачити, що їх справді більшість. Бо то і є демократія.

А якщо права виборців парламент прибере собі за власним рішенням, то це вже є узурпація влади.

Система стримувань і противаг

Ідея розподілу влади на різні гілки настільки не нова, що є зараз принципом створення врівноваженної системи правління в будь-якій цивілізованій країні. Законодавча, виконавча і судова гілки влади, якщо більш-менш вірно розподілити між ними повноваження і сфери життя, та способи взаємного контролю, забезпечує стійкість всієї системи.

Я можу навести простий приклад. Ось у нас нестандартна ситуація — втік президент. Хто може відповісти за подальшу діяльність уряду? Хто може призначити вибори? Хто може в перехідний час представляти країну у міжнародних відносинах? Усі ці питання може вирішити парламент (або та його частина, яка не втекла).

Що б ми робили при парламентській республіці, якщо разом тікає весь парламент? Все — в України немає жодного представника на міжнародному рівні, бо вся влада належить одній інституції.

А про важливість позиції Президента я вже писала декілька днів тому у пості.

Двопалатність парламенту

Наш парламент вже давно мріє про двопалатність. І я б хотіла тут відзначити, що двопалатний парламент для України може існувати тільки в мріях тих, хто хоче припинити ігрища з бубнами під час виборів і опинятися у верхній палаті за якісь інші заслуги (наприклад, за походженням як у Британії, або за призначенням на голову обласної ради як у Росії). Для України і те, і те дикість. Бо у нас немає історично сформованого елітного класу, і у нас унітарна держава.

Пропорційна система проти мажоритарної

Це інше питання, з приводу якого точиться дискусія. І навсправді я вважаю, що певна стійкість парламенту і його дискусійність досягнута в Україні саме завдяки обом варіантам обрання.

Бо кожен з варіантів має свої вади.

Для пропорційної системи головною вадою є списки, які неможливо проконтролювати. Так, ми можем подивитися і зробити вибір за першими десятьма кандидатами (як це було зроблено останнього разу), але що заважає таким чином торгувати і домовлятися про наступні сто місць у парламенті для партії-лідера. Чи не занадто малий вибір в такому випадку пропонується виборцю, який може вплинути лише на декілька прізвищ.

Головною перевагою пропорційної системи є цінностний партійний вибір.

Основною вадою мажоритарної системи є можливості підкупу виборців, і не завжди напряму “гречкою”, іноді це може бути ремонт шкіл і дітсадків і т.ін. Є дуже багато громад, які мислять категорією “якщо ти наш депутат, зроби нам щось приємне”.

Основною перевагою мажоритарної системи є пряме обрання людини-представника у парламент, навіть якщо її позиція не передбачає повне співпадіння з цінностями (або особистостями) будь-якої партії.

Зараз йде обговорення трансформації виборчої системи у пропорційну рейтингову. Тобто поєднати переваги обох систем можливістю обирати людину (через партійний рейтинг) з певними цінностями группи людей, що об'єднались (партійна система). Треба ще дивитись, що буде на виході, але варіант, коли я оберу № 5,6,9,18,25 у партійному списку і таким чином вони піднімаються по списку і по ймовірності попадання у парламент, мене цілком влаштовує.

Це вирішує питання репутації людини, а не гарних стосунків з лідером партії.

Відсутність реальних політичних партій

Інше питання, що в нас досі немає жодної партії у теоретичному сенсі цього слова. Тобто групи людей, яка на основі спільного цінностного бачення розвитку країни об'єдналась у політичну силу для боротьби за владу.

І то, справжня теоретична партія має довести можливість успадкування тих цінностей поколіннями. Комуністична партія була б непоганим прикладом реальної теоретичної партії, але через історичні злочини перед українським народом вона була заборонена.

Я хочу бачити успадквання цінностей хоча б за два-три скликання, а то всі перевзуваються на ходу. Якщо зараз опитування говорять, що більшість хоче в НАТО, то усі партії проголошують курс на нато. А потрібно ціннісне розуміння, що Свобода вона завжди проголосує за будь-який законопроект у напрямі НАТО, а Опоблок — проти. От і рахуймо скільки за і скільки проти ціннісно. Це приклад, який і зараз працює, але мене як економіста більше цікавить, чому права партія циганує по всій Україні, розповідаючи, що зняття земельного мораторія неможливе. Якщо ти вже назвався правою партією і прописав у программі курс на збагачення селянина, то будь ласка голосуй за зняття мораторію. Ціннісна послідовність важливіша за результати опитувань.

Узурпація влади парламентом

Наступне питання це можливість узурпації влади, якщо ми усуваємо принцип її розподілу. От що заважає у парламентській республіці оголосити свою вічну недоторканість, відмінити вибори, і назавжди у цьому складі панувати. Тільки страх народного гніву. Бо президент або прем'єр обраний парламентом ніколи слова всупереч не скаже, бо конституційний суд обраний парламентом схвалить будь-яку конституцію.

Парламентська республіка можлива за умови довгої демократичної традиції, вона навіть можлива за умови декоративного монарха (бо є важіль, який може виступити лідером народної незгоди з будь-яким рішенням парламенту, і той важіль не залежить від парламенту).

Але парламентська республіка в умовах молодої демократії — це спосіб узурпації влади группою людей так само, як президентська — однією людиною. Втрачається інститут противаги.

Поточний парламент

Я доречі дуже непоганої думки про поточний парламент. Він більш-менш ефективно схвалив низку реформ, які були нам вкрай необхідні. Дискусійність, представництво різних точок зору, розумні люди і популісти, бідні і багаті. Оновлення на більш ніж 50%.

Але ми все ще вчимось обирати, і президента, і парламент. І результат минулого досвіду вже перед очима. Зараз оголосити народ неспроможним на участь у виборах хоча б однієї з цих сил — це припинення політичної освіти пересічного громадянина.

#україна #політика #парламент #парламентськареспубліка #конституція #конституційнареформа